Хліба нам родять.
Йдуть до школи діти.
І за минулим тисне душу щем.
Ми любимо. Живемо.
Ти чуєш, світе?
Чорнобилем помічені, живем!
Минуло 35 років з моменту аварії на ЧАЕС, із тих
квітнево-травневих днів 1986 року, коли йшла битва незахищених людей з
радіацією. Дні самопожертви, дні страху, які вразили весь світ.
День вибуху четвертого реактора на ЧАЕС
міг би стати останнім днем для України, якби у вогнище палаючого ядерного
кратера не кинулися, жертвуючи собою, прип’ятські пожежники й нічна зміна
станції. За кілька годин їх, спалених радіацією, замінять інші. А потім лік
тих, які замінятимуть, піде вже на тисячі. На десятки тисяч. Аж доки вони
не вгамують шал катастрофи. I буде ім’я їм, не знане досі у світі, –
ліквідатори. I буде визнано, що мужність їх не мала прецеденту.
Наш земний уклін, довічна вдячність
усім тим, хто ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації
наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену
радіацією землю.
Кажуть,
час лікує. Через 24 тисячі років людство зможе забути про ту «мирну» атомну
катастрофу, тому що це – час повного розпаду стронцію й цезію. З них ми прожили
35 років…
Чорнобиль змінив життя мільйонів, а
наслідки Чорнобильської катастрофи будуть з нами ще багато століть. Але
хочеться вірити, що людство засвоїло цей урок
Немає коментарів:
Дописати коментар