середа, 25 квітня 2018 р.

Ветерана Василя Кузьмича привітали з Днем народження



Сьогодні, 25 квітня  97-й День народження відзначив ветеран Другої світової війни, учасник бойових дій Василь Кузьмич Счисльонок. Цього сонячного, весняного дня із поздоровленнями на гостинний поріг до шанованого іменинника завітали голова первинної організації ветеранів війни і праці « ЧЗПА» Бурік В.А.,та завідуюча бібліотекою філією м-на « Дружба» Береговська О.А. Не оминули увагою поважного іменинника  і правління Чугуївського заводу паливної апаратури, на якому він багато років працював головним бухгалтером.  Бурік В.А передав  імениннику грамоту та подарунки. 

Із неймовірним задоволенням та вдячністю приймав вітання  Василь Кузьмич . Людина, яка крок за кроком, разом з мільйонами побратимів під час Великої Вітчизняної війни відвойовувала  мир і спокій, незалежність і свободу, поважний ветеран міста й району, людина із значними досягненнями та неабияким бойовим, трудовим і життєвим досвідом є  для нас  справжнім прикладом  мужності та відваги. Ми всі будемо дбати аби пам'ять про справжніх героїв передавалася із покоління в покоління. Побажали Василю Кузьмичу міцного здоров`я, любові від рідних, поваги від оточуючих та мирного неба! Дай Вам Бог на землі ще багато світлих днів і щасливих років.

середа, 11 квітня 2018 р.

«Жизнь не имеет смысла. Смысл — это всегда несвобода, смысл — это жесткие рамки, в которые мы загоняем друг друга», — однажды изрек популярный российский писатель, работающий в жанре «фантастики жесткого действия».







11 апреля 1968 года в казахском Каратау в семье врачей родился Сергей Лукьяненко. А потому никто из членов его семьи даже и предположить не мог, что он выберет путь писателя. Да и окончил Лукьяненко Алма-Атинский государственный медицинский институт, специализировался в области психиатрии.
Однако уже в восемнадцать лет Лукьяненко почувствовал тягу к перу. А спустя два года в журнале «Заря» вышел его первый рассказ «Нарушение». Но зарекомендовало его в писательских кругах, притом не только в российских, произведение «За лесом, где подлый враг». Дебютным романом автора стали «Рыцари Сорока Островов». Позже последовали другие яркие работы — «Тринадцатый город», «Пристань желтых кораблей», «Линия грез», «Императоры иллюзий», «Восточная баллада о доблестном менте», «Дюралевое небо», «Осенние визиты», «Неделя неудач», «Звезды — холодные игрушки», «Лабиринт отражений». Настоящая слава настигла Лукьяненко в тридцать лет — после публикации известного нам всем «Ночного Дозора», положившего начало культовой фантастической серии.

четвер, 5 квітня 2018 р.


4 апреля исполнилось 200 лет со дня рождения Майн Рида











«Иной раз прекрасные глаза ранят куда больнее, чем свинцовая пуля», — однажды изрек легендарный писатель, автор приключенческих романов. Майн Рид родился в ирландской деревне в семье пресвитерианского пастора и дочери священника. Работал корреспондентом на Американо-мексиканской войне. Основал собственный журнал.
В тридцать два года Рид издал первый роман «Вольные стрелки», посвященный событиям военного конфликта между США и Мексикой. Но прославился он лишь спустя пятнадцать лет — после выхода книги «Всадник без головы» о Диком Западе. Другие известные произведения Рида — «Оцеола — Вождь семинолов», «Квартеронка», «Белый вождь», «Морской волчонок», «Белая перчатка» и другие.

 









вівторок, 3 квітня 2018 р.

Олесь Гончар (1918-1995) — український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978).



Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська.  Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся, саме вона замінила майбутньому письменникові матір. Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар. Закінчив семирічку у сусідньому селі, потім навчався у Харківському технікумі журналістики. 
З 1937р. активно починає друкуватися у періодиці. 
У 1938р. вступає до Харківського університету на філологічний факультет. 

Приймав участь у війні як сержант-мінометник, після третього  курсу пішов добровольцем. Зокрема у битві за Київ на річці Рось.  Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті.  Пише роман «Прапороносці», який був виданий у 1948 році. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва. З’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957). О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік. У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію.






 Після переїзду до Києва, вже ставши знаним письменником, він щороку навідувався до Ломівки – ховався тут від гамору міста і телефонних дзвінків, відшліфовував твори. Привозив сюди в гості й своїх іменитих друзів. В житті письменника було чотири жінки-берегині: мама, Тетяна Гаврилівна Гончар-Біліченко, бабуся Прісина, сестра Шура та дружина. Мама, бо подарувала йому життя. Бабуся, бо казками, народними піснями, молитвою, любов’ю замінила Олесеві матір. Сестра, бо лікувала не тільки Олеся, а й всіх молитвою і словом. Дружина, Валентина Данилівна (Мала) Гончар, — мужня жінка, вона ніколи не скиглина, ніколи не жаліла себе, в неї «ніколи нічого не болить», була сильною особистістю, за що й припала до серця юного письменника. 

Найприкріший факт: на 50-річний ювілей Олесь Гончар отримував не слова привітання і подарунки, а погром його славетного «Собору» Саме багатостраждальний «Собор», як не дивно, пришвидшив одержання селянами паспортів. 

Перше відображення трагедії Голодомору в радянській художній прозі – не повість «Марія» Уласа Самчука, як донині вважали, а «Стокозове поле» 23-річного Гончара! 
 Олесь Гончар вів свій «Щоденник», у якому записував всі свої потаємні секрети. 
Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.














понеділок, 2 квітня 2018 р.

С Международным днем детской книги! Праздник, приуроченный ко дню рождения всемирно известного датского сказочника Ганса Христиана Андерсена, отмечается вот уже больше пятидесяти лет. Его инициатором в 1967 году стала немецкая писательница Йелле Лепман, а основателем — Международный совет по детской и юношеской литературе.
1 апреля исполнилось 209 лет со дня рождения Николая Гоголя «Ничего не может быть приятнее, как жить в уединении, наслаждаться зрелищем природы и почитать иногда какую-нибудь книгу», — однажды изрек классик русской литературы.


Николай Гоголь родился в Сорочинцах Полтавской губернии в семье артиста домашнего театра. Именно сценическая деятельность отца, также создававшего пьесы, определила интересы будущего писателя. Гоголь служил в Санкт-Петербурге чиновником, пробовал устроиться в театр актером. Но карьера артиста не ладилась, служба не приносила удовольствия — молодой человек решил всецело посвятить себя писательству. Еще во время обучения юриспруденции в Нежинской гимназии, Гоголь пробовал писать элегические стихотворения, трагедии, исторические поэмы и повести. Первые серьезные литературные шаги сделал в девятнадцать лет — опубликовал стих «Италия» и поэму «Ганц Кюхельгартен». Но известность ему подарил «Басаврюк», позже переработанный в «Вечер накануне Ивана Купала». Почувствовав признание публики, писатель создал известные произведения «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Нос» и «Тарас Бульба». В двадцать шесть лет Гоголь взялся за написание легендарного «Ревизора», сюжет которого ему подсказал Пушкин. Спустя год пьеса с успехом отгремела на сцене Александрийского театра. Примечательно, что идею культовых «Мертвых душ» ему тоже подбросил Александр Сергеевич. Дважды под влиянием душевного кризиса Гоголь сжигал второй том поэмы. Причем второй раз — за десять дней до своей смерти. Среди других ярких произведений автора — «Ночь перед Рождеством», «Майская ночь», «Сорочинская ярмарка», «Страшная месть», «Шинель» и другие.