Зінаїда Тулуб: шлях крізь пекло.

(130 років від дня народження української письменниці З.П. Тулуб)

Вона народилася 28 листопада 1890 року в родині інтелігентів.

1913 року майбутня письменниця закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів у Києві.

Спершу трохи друкувала вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», журналах «Киевская мисль», «Вестник Европы».

1934 року письменниця розпочала роботу над головною справою свого життя – романом «Людолови».

Зінаїду Тулуб заарештували 4 липня 1937 року. В обвинуваченні йшлося про те, що вона є активною учасницею контрреволюційної організації. Її було засуджено до тюремного ув’язнення строком на десять років.

Спершу – жахлива Ярославська тюрма. Одиночна камера. Далі, в 1939 – виснажливий шлях на Колиму.

Лише 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: «Вирок щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину».

Зінаїда Тулуб прожила ще вісім років. Незважаючи на вік і хвороби, намагалася працювати.

Найвизначнішою роботою став роман “Людолови”. У ньому письменниця висвітлила історичні події, які відбувалися на теренах України періоду гетьманства Петра Конашевича-Сагайдачного. У центрі сюжету непересічна жінка, яка змогла подолати всі перешкоди на своєму шляху і стати творцем власної долі. Коли читаєш роман З. Тулуб «Людолови», насамперед вражає багатство історичних фактів, уміння передати колорит доби, і то не лише в показі якихось вузлових соціальних процесів, а навіть у дрібницях побуту, в описах звичаїв, хатнього господарства тощо. Роман "Людолови" має багато позитивного. Треба насамперед відзначити вміння автора цікаво і разом з тим змістовно розповідати. Кожний епізод роману не тільки знайомить читача з пригодами тих чи тих героїв (до речі, численних і різноманітних), але й показує нову соціально-значиму сторону тодішньої дійсності.

Запитуйте роман З.Тулуб "Людолови" в бібліотеках міста.

Дмитро Яворницький: дослідник запорозького козацтва.

 

Характеризуючи багатогранну діяльність Д.І. Яворницького, видатний український радянський поет-академік М.Т. Рильський влучно відзначив: «Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запоріжжя, в яке він був по-юнацькому закоханий». На думку Рильського, «запорозький характерник» (так по-доброму він називав Яворницького) – це «одна з найсвоєрідніших постатей і один із найцільніших характерів».

Тритомна «История запорожских козаков» Яворницького вийшла за його життя в Петербурзі у 1892–1897 рр. (перший том – 1892 р., другий – 1895 р., третій – 1897 р.). Це була перша капітальна праця, у якій подавалася глибока і всебічна характеристика Запорозького краю, історія Запорозької Січі та козаків-запорожців, їх економічного, політичного, військового укладу життя, побуту, звичаїв і культури.

Усе життя, невичерпну енергію, запал душі Д.І. Яворницький віддав вивченню цього складного соціального явища. У його працях чимало неоднозначних, суперечливих тверджень. Але головне в іншому – в умовах, коли на сторінках багатьох наукових видань того часу домінували офіційні погляди і концепції, Яворницький показав справжнє місце і роль Запорозької Січі не тільки в історії українського, але й інших європейських народів. У цьому і полягає пізнавальна і наукова цінність творчого доробку вченого як історика.