«Нехай в орнаменті розкриється душа» 

Бібліотека – філія  мікрорайону Дружба» щиро вдячна майстриням Любові Іванівні Грущенко,  Аллі Миколаївні Сокрут,  Наталії Юріївні Калиниченко,     Франчук Галині Артемівні за представлений для відео  чарівний, фантастичний світ вишитих картин,рушників, вишиванок.  Їх роботи можна розглядати годинами і гадати, чи вони намальовані чи вишиті ? Настільки вони  гарні, неповторні, що неможна відвести від них погляд. Надзвичайні, барвисті, насичені кольорами і зігріті теплотою рук вироби зачаровують.  Дякуємо  Вам за натхнену працю, яка відчувається у кожному стібку, елементі, мотиві, у дбайливо відтворених орнаментах!Від ваших творінь важко відірвати погляд.  Ми щиро радіємо, що в нашій громаді є так багато вишивальниць, тішимося, що вони своє вміння передають донькам, невісткам, онучкам, а це означає, що ниточка роду не перерветься ніколи. 

Велика Вам шана і вдячність за Вашу працю.

   Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

 «Йде травень крізь хвилини, дні й роки. Несе нащадкам спогади свої».

Нащадки пам'ять бережуть 

Сьогодні ми звертаємося до історії, щоб зачерпнути сил із джерел стійкості та нескореності.

Ваша Слава – незгасна,

І пам’ять – нетлінна!

Батьків естафету несуть покоління.

Хай множиться сила, красується врода,

Спасибі тобі, наш величний народе,

За пройдені чесно солдатські дороги.

За свято велике – за ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ!!!

Ми віддаємо данину пам'яті героїчному минулому країни, шануємо непорушний зв'язок часів і спадкоємність поколінь, дбайливо зберігаємо культурні традиції українського народу. Щорічно в ці дні бібліотека брали участь у загальнодержавних заходах, радо зустрічала у себе сивочолих ветеранів. Кожна зустріч з Вами, шановні ветерани, є безцінною для молодого покоління, кожне Ваше слово є запорукою збереження духовного зв’язку та історичної спадкоємності поколінь. Адже знати правду історії, пам’ятати і шанувати подвиг батьків, дідів і прадідів, пишатися співпричетністю до Вашого життя, відчувати себе Вашими нащадками, бути схожими на Вас - це і є справжній патріотизм в сучасному його розумінні. Тож будьмо гідними героїв того легендарного покоління! 

Бажаємо Вам міцного здоров’я, щасливого довголіття, миру в Україні та спокою у Ваших душах. Нехай в цьому стрімкому світі Ваші серця довіку зігрівають любов дітей, онуків, правнуків, шана земляків, визнання держави.

Низький уклін Вам, дорогі ветерани. 

#чугуївпамятає

 Гарашко Григорій Йосипович,  рік народження – 1925. Місце народження – Україна,  Харківська обл., Печенізький р-н,  с.Борщова. Дата призову – 10.02.1943. Військова частина: 138гвардійський стрілецький полк 48гвардійської стрілецької дивізії. Військове звання Гв. Червоноармієць. Нагороджений медаллю « За відвагу» Наказ підрозділу №17от 23.09.1943 . Виданий: 101 гв.сп.35 гвв. КСД 6 Південно- Західного фронту. 

ДЛЯ ПОДВИГУ ЗАБУТТЯ  НЕМАЄ!

Мій батько Гарашко Григорій Йосипович  1925 року народження пішов на війну коли йому виповнилося тільки вісімнадцять, на початку 1943року.

Григорію Йосифовичу пощастило – він потрапив до тих трьох відсотків,

хто повернувся з війни. Поранений, інвалід, але живий. Він зміг «побудувати будинок, посадити дерево, і виростити сина». Я народилася через десять років після Великої Перемоги. Іронія долі – 22 червня. Батько дожив до 62 років. Я до цих пір пам'ятаю його розповіді про війну: про страшну переправу через Дніпро. Про той бій, коли треба було «взяти висоту», на якій з дзоту їх поливав свинцем фашистський кулемет. Гвардійці  піднімалися в атаку, але вона захлиналася під вогнем ворога. Декілька  відважних бійців намагалися знищити кулемет, але назавжди залишилися лежати під тією висотою.  Батька поранило, але  йому все-таки, вдалося ближче підповзти до того клятого дзоту і закинути гранату. Кулемет замовк, висоту було  взято. Батька віднесли до медсанбату. Потім був госпіталь. Одну кулю  вдалося  витягнути, а  друга, пройшовши через перенісся, назавжди позбавила його ока. За цей бій батько був нагороджений медаллю «За відвагу».

Я хочу, щоб не дивлячись на час, люди не забували тих, хто віддав своє життя щоб ми зараз жили.

                                                                                Вербовська (Гарашко) Надія.