четвер, 23 квітня 2015 р.

З ЧОРНОБИЛЯ НЕСЕТЬСЯ ЧОРНИЙ ВІТЕР І ЧОРНИЙ БІЛЬ ТОРКАЄТЬСЯ СЕРДЕЦЬ


 В історії нашого народу є чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них -26 квітня…
Двадцять шосте квітня – День скорботи.

Зранку скромних квітів я знайду.
І на знак журливої турботи
До могил засмучених піду…

 Велике лихо спіткало нашу Землю.
 І сьогодні бібліотека – філія м-на « Дружба» разом з учнями 
7 –го класу ЗОШ№7, класний керівник Сокрут Алла Миколаївна, і нашим почесним гостем,  учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, ветераном афганської війни, нашим надійним другом , сміливою, чуйною,принциповою та  небайдужою  людиною - Бєляєвим Володимиром Рувимовичем, зібралися, щоб нагадати, щоб пам’ятали, щоб не повторилося! Володимир Рувимович  поділився своїми спогадами, розповів про своїх товаришів , про буденні моменти, про свої перші  болючі враження побаченого. Показав підбірку  фотографій, які були дуже уважно розглянуті дітьми.
 Сьогодні у місті Прип’ять, місті енергетиків, час зупинився,завмерли каруселі, навіки замовк гомін дитячих голосів. Тепер це місто називають – мертвим…І смерть його настала в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, о першій годині, 23 хвилини,48 секунд. Світ дізнався, що став вибух, а потім пожежа на четвертому блоці АЕС, яка забрала стільки життів.
Як же тут не назвати –
Вас, що зуміли серцем
Грізний вогонь зупинити?
І віддали – що мали –
Життя,що одне у людини….
Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.
Хвилиною мовчання ушанували загиблих, які  ціною свого життя захистили світ від лиха.
Якщо ти віриш у майбутнє,
В його прийдешність, у життя.
Дзвони у дзвони, кричи людям,
Бо більш не буде вороття.
Віддай забуту свіжість травам,
Відмий від бруду всі хмарки,
Відреставруй нам синє небо
І дощ крізь сито проціди.
Хай ожива вода Дніпрова,
Правічні височать дуби,
І хай полин,трава – чорнобиль
Не стане іменем біди.
  Метою нашого заходу завжди були і будуть твердження, що людина відповідальна за майбутнє нашої землі і прийдешніх поколінь. І ми не маємо права забувати про  цю страшну трагедію, щоб не повторилося, щоб трагічні сторінки нашої історії відійшли у минуле, щоб наша держава розвивалася, і щоб атом був тільки мирним і безпечним для усіх людей, а Землі наші  на весні зацвітали пишним буйством кольорів.
І в завершення зустрічі було переглянуто відеофільм « Битва за Чорнобиль», який нікого не залишив байдужими.
























пʼятниця, 20 лютого 2015 р.

Рідне слово моє, не мовчи!



Слова росли із грунту, мов жита. 
   Добірним  зерном колосилася мова. 
 Вона як хліб . Вона мені свята…
Ліна Костенко







 

 20 лютого напередодні  міжнародного свята рідної мови бібліотека – філія
 м- на «Дружба» разом з учнями 7-го класу ЗОШ №7 провели повчальний  та цікавий захід  «Рідне слово моє, не мовчи!» На якому   діти читали зворушливі вірші  про мову, її багатство, невичерпність,  змагалися за звання «Найкращого декламатора» ,брали участь в інтелектуальній літературно - мовній  грі – змаганні « Мови рідної розмай»,показували дотепні та веселі інсценізації, де суттю  для кожного ставали найбуденніші речі, в яких вихована людина, яка поважає себе, країну, мову, говорить грамотно та красиво.
Відомий український педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: “Мова – це віконця, через які людина бачить світ”. Від того, як ми володіємо мовою, залежить наше духовне багатство. Багата мова – багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова – висока моральна культура.
За легендою, ми живемо у райському куточку, який Бог тримав для себе, а подарував козакам в обмін на обіцянку берегти та збагачувати рідний край, дбайливо ставитись до його краси і людей, цінувати мову. Ми прагнемо дотримуватися слова, даного нашими пращурами.   Український народ виколисав мову в своєму серці, зігрів теплотою душі і віддав у спадок нам.  А нашому поколінню випало найскладніше, найвідповідальніше завдання – відродження української мови, державності, нації. Це наш історичний обов’язок.  Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом. Розкривайте для себе велич рідного слова її могутню силу. Збережемо її в усій чудовій красі для себе і наступних поколінь.
 








четвер, 12 лютого 2015 р.

Вы душой еще там, где песок раскален



Литературно – музыкальная встреча, посвященная 26 годовщине со дня вывода войск из Афганистана
Афганистан… высоких слов не надо
Его и так – не спрятать, не забыть.
Тому, кто выжил, будет жизнь наградой,
 А кто погиб, тот в памяти нашей будет жить!
11 февраля библиотека – филиал м- на «Дружба» Чугуевской ЦБС совместно с общеобразовательной школой №7, Ветеранскими организациями города, музыкальной школой  традиционно провели встречу с воинами – интернационалистами « Вы душой еще там, где песок   раскален.»
В преддверии вывода войск из Афганистана  в тесном, дружеском кругу собрались несколько поколений ветеранов: ветераны  – афганцы, ветераны Отечественной войны, матери и родственники погибших воинов – интернационалистов, родители, которым выпала счастливая судьба дождаться своих сыновей домой. Эта добрая и славная традиция не обходится без поздравлений  руководителей нашего города. Наши дети дарили стихи и песни своим героям, вкладывая частичку тепла и любви в каждое свое исполнение.  В такие моменты важно для афганцев, что их помнят, помнят их друзей, навечно оставшихся  на той войне, уважают и гордятся их мужеством.
Очень трогательно ведущие озвучивали имена погибших земляков, а мальчики  торжественно и с волнением  со свечой в руках подымались на сцену к импровизированному Вечному Огню, опускаясь на колено, ставили свечу. В это время девочки  клали гвоздику на свободное место в зале, давая понять всем, что  сегодня и всегда с нами будут погибшие товарищи. Никакое время не залечит  этой душевные раны и в  этом  наша общая боль.
 Связь времени, связь поколений…  Эта связь нерасторжима. Мы чтим память погибших на афганской войне, преклоняем колено, перед оставшимися в живых, на их примере учимся жить.  Все они достойны эстафеты, которую им передали ветераны Великой Отечественной войны, их деды и прадеды.




середа, 17 грудня 2014 р.

Із неба в український край іде зимовий Миколай…



Не  жалійте в день цей дивний
Витратити хоч хвилинку,
 І зробити щось приємне
Навіть і чужій людині.
Проста посмішка, повага
Творити здатні чудеса
І за це, не сумнівайтесь,
вам віддячать небеса.






   
 Ми знаємо, що незабаром    і дітлахи і дорослі будуть   святкувати казкове свято - Свято Миколая - Угодника чудотворця.  Це  веселе, чарівне свято дуже полюбляють діти. Адже в ніч з 18 на 19 грудня Святий  Миколай спускається на землю з небес, заходить до кожної  господи з миром і дарунками. І  наша бібліотека вирішила   для своїх найактивніших читачів і помічників підготувати чарівну, казкову зустріч , з веселими іграми, конкурсами, розумними загадками,кумедними питаннями та цікавими, добрими історіями  і  легендами, які пов’язані зі святом Миколая. Звичайно, перемогу в свято Миколая Чудотворця завжди здобуває добро. Тож ми разом з учнями 7-го класу ЗОШ №7, класний керівник Сокрут Алла Миколаївна розмалювали деревце Доброти та Милосердя. Заздалегідь   працівники бібліотеки – філії ЦБС підготували  лист – заготовку ( стовбур і гілочки) на якому всі присутні домалювали  листочки, якщо зробили добрі справи та квіточки – якщо проявили  милосердя.  По закінчені ми побачили як квітне наше деревце!   Тож ми домовились і  наступного року теж прикрасити дерево Доброти та Милосердя. І  маємо надію, що  воно заквітне ще  пишніше,  бо попереду нас чекають ще  безліч хороших справ. Час пролинув  дуже швидко. Усі посміхалися, були активними у змаганнях, виборювали сердечка, за підсумками яких одержували бажану перемогу. Але свято , таке чарівне, як Свято Миколая   не залишило нікого без подарунку. А учасники  творчого   колективу художнього читання « Світоч надії», який створений на базі бібліотеки, отримали від Миколая ще й   ангелочків- хоронителів   за добрі справи. 
 









Таке очікуване дітворою свято вчить милосердю, щедрості і любові до оточуючих людей. Цю чудесну традицію передають з покоління в покоління, а вона прищеплює головні цінності нашим дітям. Наслідуймо ж  добро і вчинки Миколая!





пʼятниця, 21 листопада 2014 р.

ОЧИМА БОЛЮ Й ВУСТАМИ ГНІВУ



Година- реквієм


Ми, не забудемо тридцять третій рік…
Страшнішої, мабуть немає дати.
І  пам’ятаймо тих,хто нас прирік
Мільйонами стражденно вимирати.
Хто пережив, нехай нам розповість,
Чому  гіркі у селах вишні…
То кров померлих в сік брунатний вийшла,
Аби хоч так донести людям вість…
Сьогодні ми згадуємо страшні сторінки історії нашого народу – Голодомор 1932 – 1933 року. Зараз поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. Що  ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. Але озиратися все ж таки треба кожному. Бо дорога в майбутнє пролягає через минуле.  Яке треба осмислити, зрозуміти, бо історія повторюється. І коли  ми з вами  не зробимо сьогодні висновків, то  будемо ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття.
Серед безліч доріг, які ми проходимо за життя є дорога Пам’яті. Але вона загубилася десь на життєвих просторах, а разом з нею загубилася і наша душа. Тож пізнаваймо свою історію, вивчаймо її , і лише тоді наша пам'ять повернеться із забуття.
У бібліотеці філії м- ну « Дружба» відбувся урок, присвячений  Дню  пам’яті  жертв голодомору 1932-33 років. На заході були присутні учні 7-го класу ЗОШ№7.














Разом із дітьми ми запалили вогник пам’яті, що символізує нашу скорботу і пам'ять про мільйони загиблих життів , це символ очищення задля нашого майбутнього. І кожна дитина , тримаючи у своїх долонях цей вогник пам’яті , передає тепло  своїх сердець, щоб зігріти души загиблих.
 На закінчення бібліотекар роздає дітям шматочки хліба, щоб берегли його, щоб цінували   цей святий хліб завжди  і , щоб його смак не дозволяв нам забувати , що ХЛІБ – це життя.


 Ми єдині спадкоємці всього , що було і буде у нашій державі,і  ми не байдужі, ні до своєї історії, ні до свого народу.