Легенди про квіти

Вже перші квіти розцвіли,

Такі прекрасні й ніжні!

Із снів холодних, зимових

Збудилися привітні.

Перше весняне диво природи – це підсніжники. Вони з’являються найпершими, коли ще лежить сніг. Своїм гострим, як спис, листом пробивають землю, торішнє листя, сніг і гордо виносять свої голівки. Підсніжники одними з перших розпочинають карнавал цвітіння весни.

Уранці весняне Сонце нарядилося у золоті промінці та пішло гуляти небом. Воно було дуже гарним. Іноді Сонце скоса поглядало на Землю. А в цей час на Землі царювала Зима. Вона не могла витримати гарячих поглядів Сонця і танула просто на очах, дуже вже хотілося їй сподобатися красивому весняному Сонцю. Вона вирішила прикрасити себе квіткою, білою-білою і дуже тендітною. Сонце замилувалося ніжним цвітом і ласкаво посміхнулося. Зима помітила цю посмішку і всю Землю усипала квітами. Відтоді щороку, коли Зима починає плакати, а на небі радісно посміхається Сонце, з-під снігу з’являються ніжні білі квіти – підсніжники. Це означає, що настає Весна.

Слідом за підсніжником зацвітає красень-пролісок. Тому й називають його братом підсніжника. Як його багато! Неначе клаптики голубої блакиті впали на землю і засиніли на лісових галявинах. Здається, хтось вкрив землю велетенським голубим покривалом.

Легенда розповідає, що плакала Снігуронька, проводжала матінку Зиму. Йшла сумна, за нею стали всі тужити. Там, де йшла і плакала, торкаючи лози, виросли підсніжники - снігуроньки сльози.

Землю промінь зігріва,

Тане сніг, струмок співа,

І краси чудові діти,

Зір наш ваблять дивні квіти.

Ось, підсніжники, дивись,

Поміж снігу розбрелись.

Вже їм холод не страшний,

Ні хуга, ні вітровій.

Їх уже не налякати –

Вже спішить весна крилата.

Пролісок.

Вже спішить весна крилата!

Ще земля в зимових шатах білих,

Та з-під снігу, майже непомітний,

Виглянув зненацька, серцю милий,

Соромливий пролісок блакитний.

Легенда стверджує, що одного разу стара Зима зі своїми супутниками Морозом і Вітром вирішила не пускати на землю Весну. Але сміливий Пролісок випростався, розправив пелюстки і попросив захисту у Сонця. Сонце помітило Пролісок, зігріло землю і відкрило дорогу Весні.

За українською легендою, синьооку дівчину Катерину татари везли на чужину, і там, де сльози красуні падали на землю, виросли квіти Проліски, такі ж сині, як її очі.

Ця історія сталася зимою. Жила собі дуже красива пані на ім’я Сніжинка і була в неї дочка - Квітка. Мати дуже її любила. І мати з дочкою ніколи не зустрічалися, бо Сніжинка одразу ж після зими летіла на Північ, додому, а її донька там могла замерзнути. Тому донечка цвіла весною і красувалася влітку. І не могли вони жити разом, бо мати б розтанула від сонячного тепла. Вони досі не бачилися. Навесні та влітку всі втішали маленьку квіточку – і звірі, і інші квітки. У Сніжинки було не менше горе, її теж втішали інші сніжинки. Так і спливав час: сумували і Сніжинка, і Квіточка.

Якось до землі, де жила Квіточка, прилетіла добра Чарівниця. Побачила вона Квіточку і запитала, чому та сумує. Квіточка розповіла своє горе. Чарівниця подумала і каже: «Он воно як! Але я можу зменшити твоє горе. Ти станеш квіткою-проліском і цвісти будеш тільки-но прийде весна. Тоді буде зима уходити, і твоя мати також. Я точно знаю, що вона буде тут. Ви будете зустрічатися раз на рік», - посміхнулася Чарівниця.

Так з'явилася квітка Пролісок.

Крокус (шафран)
Недарма ці квіти називають "дітьми веселки": за однією з легенд, вони з'явилися на світ в той день, коли в небі після холодного весняного дощу зустрілися сонце і веселка, що наповнили пелюстки крокусів силою і забарвлення їх в яскраві кольори.
За давньогрецькою легендою, виникнення шафрану відбулося наступним чином. Юнак на ім'я Крок вправлявся з вісником Олімпійських богів Гермесом в метанні диска. Під час змагання диск випадково влучив у Крока, і юнак загинув. З його крові, що пролилася на землю, виросла квітка крокус (шафран).
Згідно з іншою версією, Крокус був закоханий в німфу і вони ніколи не розлучалися. Коли богам набридло спостерігати за ними, вони перетворили німфу в кущ, а юнака - в прекрасну рослину, яка згодом стало називатися шафраном.

Примула (первоцвіт)
Одна легенда про походження примули розповідає. На одному з прекрасних лугів жила білява принцеса - ельф, яка закохалася в гарного хлопця, а він її чомусь не помічав. У відчаї принцеса попросила чарівницю, щоб вона допомогла їй зробити так, щоб молодий хлопець відповів їй взаємністю. І чарівниця перетворила принцесу в примулу - квітку, яка першою розпускається навесні, і пройти повз неї абсолютно неможливо. З тієї пори сільська молодь ходить милуватися на ці квіти ледь зійде сніг.
Стародавні слов'яни вважали, що лісова примула - це ключі, якими природа відкриває повесні дорогу всьому зеленому царству.