Такі
прекрасні й ніжні!
Із
снів холодних, зимових
Збудилися
привітні.
Перше
весняне диво природи – це підсніжники. Вони з’являються найпершими, коли ще
лежить сніг. Своїм гострим, як спис, листом пробивають землю, торішнє листя,
сніг і гордо виносять свої голівки. Підсніжники одними з перших розпочинають
карнавал цвітіння весни.
Уранці
весняне Сонце нарядилося у золоті промінці та пішло гуляти небом. Воно було
дуже гарним. Іноді Сонце скоса поглядало на Землю. А в цей час на Землі
царювала Зима. Вона не могла витримати гарячих поглядів Сонця і танула просто
на очах, дуже вже хотілося їй сподобатися красивому весняному Сонцю. Вона
вирішила прикрасити себе квіткою, білою-білою і дуже тендітною. Сонце замилувалося
ніжним цвітом і ласкаво посміхнулося. Зима помітила цю посмішку і всю Землю
усипала квітами. Відтоді щороку, коли Зима починає плакати, а на небі радісно
посміхається Сонце, з-під снігу з’являються ніжні білі квіти – підсніжники. Це
означає, що настає Весна.
Слідом
за підсніжником зацвітає красень-пролісок. Тому й називають його братом
підсніжника. Як його багато! Неначе клаптики голубої блакиті впали на землю і
засиніли на лісових галявинах. Здається, хтось вкрив землю велетенським голубим
покривалом.
Легенда розповідає, що плакала Снігуронька,
проводжала матінку Зиму. Йшла сумна, за нею стали всі тужити. Там, де йшла і
плакала, торкаючи лози, виросли підсніжники - снігуроньки сльози.
Землю
промінь зігріва,
Тане
сніг, струмок співа,
І
краси чудові діти,
Зір
наш ваблять дивні квіти.
Ось,
підсніжники, дивись,
Поміж
снігу розбрелись.
Вже
їм холод не страшний,
Ні
хуга, ні вітровій.
Їх
уже не налякати –
Вже
спішить весна крилата.
Ще
земля в зимових шатах білих,
Та
з-під снігу, майже непомітний,
Виглянув
зненацька, серцю милий,
Соромливий
пролісок блакитний.
Легенда стверджує, що одного разу стара Зима зі своїми супутниками Морозом
і Вітром вирішила не пускати на землю Весну. Але сміливий Пролісок випростався,
розправив пелюстки і попросив захисту у Сонця. Сонце помітило Пролісок, зігріло
землю і відкрило дорогу Весні.
За
українською легендою, синьооку дівчину Катерину татари везли на чужину, і там,
де сльози красуні падали на землю, виросли квіти Проліски, такі ж сині, як її
очі.
Ця історія сталася зимою. Жила собі дуже красива пані на
ім’я Сніжинка і була в неї дочка - Квітка. Мати дуже її любила. І мати з дочкою
ніколи не зустрічалися, бо Сніжинка одразу ж після зими летіла на Північ,
додому, а її донька там могла замерзнути. Тому донечка цвіла весною і
красувалася влітку. І не могли вони жити разом, бо мати б розтанула від
сонячного тепла. Вони досі не бачилися. Навесні та влітку всі втішали маленьку
квіточку – і звірі, і інші квітки. У Сніжинки було не менше горе, її теж
втішали інші сніжинки. Так і спливав час: сумували і Сніжинка, і Квіточка.
Якось до землі, де жила Квіточка, прилетіла добра
Чарівниця. Побачила вона Квіточку і запитала, чому та сумує. Квіточка розповіла
своє горе. Чарівниця подумала і каже: «Он воно як! Але я можу зменшити твоє
горе. Ти станеш квіткою-проліском і цвісти будеш тільки-но прийде весна. Тоді
буде зима уходити, і твоя мати також. Я точно знаю, що вона буде тут. Ви будете
зустрічатися раз на рік», - посміхнулася Чарівниця.
Так з'явилася квітка Пролісок.
Недарма ці квіти називають "дітьми веселки": за однією з легенд, вони з'явилися на світ в той день, коли в небі після холодного весняного дощу зустрілися сонце і веселка, що наповнили пелюстки крокусів силою і забарвлення їх в яскраві кольори.
За давньогрецькою легендою, виникнення шафрану відбулося наступним чином. Юнак на ім'я Крок вправлявся з вісником Олімпійських богів Гермесом в метанні диска. Під час змагання диск випадково влучив у Крока, і юнак загинув. З його крові, що пролилася на землю, виросла квітка крокус (шафран).
Згідно з іншою версією, Крокус був закоханий в німфу і вони ніколи не розлучалися. Коли богам набридло спостерігати за ними, вони перетворили німфу в кущ, а юнака - в прекрасну рослину, яка згодом стало називатися шафраном.
Примула (первоцвіт)
Одна легенда про походження примули розповідає. На одному з прекрасних лугів жила білява принцеса - ельф, яка закохалася в гарного хлопця, а він її чомусь не помічав. У відчаї принцеса попросила чарівницю, щоб вона допомогла їй зробити так, щоб молодий хлопець відповів їй взаємністю. І чарівниця перетворила принцесу в примулу - квітку, яка першою розпускається навесні, і пройти повз неї абсолютно неможливо. З тієї пори сільська молодь ходить милуватися на ці квіти ледь зійде сніг.
Стародавні слов'яни вважали, що лісова примула - це ключі, якими природа відкриває повесні дорогу всьому зеленому царству.
Немає коментарів:
Дописати коментар