Ветерана Василя Кузьмича привітали з Днем народження

Сьогодні, 25 квітня  97-й День народження відзначив ветеран Другої світової війни, учасник бойових дій Василь Кузьмич Счисльонок. Цього сонячного, весняного дня із поздоровленнями на гостинний поріг до шанованого іменинника завітали голова первинної організації ветеранів війни і праці « ЧЗПА» Бурік В.А.,та завідуюча бібліотекою філією м-на « Дружба» Береговська О.А. Не оминули увагою поважного іменинника  і правління Чугуївського заводу паливної апаратури, на якому він багато років працював головним бухгалтером.  Бурік В.А передав  імениннику грамоту та подарунки. 

Із неймовірним задоволенням та вдячністю приймав вітання  Василь Кузьмич . Людина, яка крок за кроком, разом з мільйонами побратимів під час Великої Вітчизняної війни відвойовувала  мир і спокій, незалежність і свободу, поважний ветеран міста й району, людина із значними досягненнями та неабияким бойовим, трудовим і життєвим досвідом є  для нас  справжнім прикладом  мужності та відваги. Ми всі будемо дбати аби пам'ять про справжніх героїв передавалася із покоління в покоління. Побажали Василю Кузьмичу міцного здоров`я, любові від рідних, поваги від оточуючих та мирного неба! Дай Вам Бог на землі ще багато світлих днів і щасливих років.

«Жизнь не имеет смысла. Смысл — это всегда несвобода, смысл — это жесткие рамки, в которые мы загоняем друг друга», — однажды изрек популярный российский писатель, работающий в жанре «фантастики жесткого действия».

11 апреля 1968 года в казахском Каратау в семье врачей родился Сергей Лукьяненко. А потому никто из членов его семьи даже и предположить не мог, что он выберет путь писателя. Да и окончил Лукьяненко Алма-Атинский государственный медицинский институт, специализировался в области психиатрии.
Однако уже в восемнадцать лет Лукьяненко почувствовал тягу к перу. А спустя два года в журнале «Заря» вышел его первый рассказ «Нарушение». Но зарекомендовало его в писательских кругах, притом не только в российских, произведение «За лесом, где подлый враг». Дебютным романом автора стали «Рыцари Сорока Островов». Позже последовали другие яркие работы — «Тринадцатый город», «Пристань желтых кораблей», «Линия грез», «Императоры иллюзий», «Восточная баллада о доблестном менте», «Дюралевое небо», «Осенние визиты», «Неделя неудач», «Звезды — холодные игрушки», «Лабиринт отражений». Настоящая слава настигла Лукьяненко в тридцать лет — после публикации известного нам всем «Ночного Дозора», положившего начало культовой фантастической серии.

4 апреля исполнилось 200 лет со дня рождения Майн Рида

«Иной раз прекрасные глаза ранят куда больнее, чем свинцовая пуля», — однажды изрек легендарный писатель, автор приключенческих романов. Майн Рид родился в ирландской деревне в семье пресвитерианского пастора и дочери священника. Работал корреспондентом на Американо-мексиканской войне. Основал собственный журнал.

В тридцать два года Рид издал первый роман «Вольные стрелки», посвященный событиям военного конфликта между США и Мексикой. Но прославился он лишь спустя пятнадцать лет — после выхода книги «Всадник без головы» о Диком Западе. Другие известные произведения Рида — «Оцеола — Вождь семинолов», «Квартеронка», «Белый вождь», «Морской волчонок», «Белая перчатка» и другие.

 

Олесь Гончар (1918-1995) — український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978).

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська.  Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся, саме вона замінила майбутньому письменникові матір. Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар. Закінчив семирічку у сусідньому селі, потім навчався у Харківському технікумі журналістики. 

З 1937р. активно починає друкуватися у періодиці. 

У 1938р. вступає до Харківського університету на філологічний факультет. 

Приймав участь у війні як сержант-мінометник, після третього  курсу пішов добровольцем. Зокрема у битві за Київ на річці Рось.  Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті.  Пише роман «Прапороносці», який був виданий у 1948 році. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва. З’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957). О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік. У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію.

 Після переїзду до Києва, вже ставши знаним письменником, він щороку навідувався до Ломівки – ховався тут від гамору міста і телефонних дзвінків, відшліфовував твори. Привозив сюди в гості й своїх іменитих друзів. В житті письменника було чотири жінки-берегині: мама, Тетяна Гаврилівна Гончар-Біліченко, бабуся Прісина, сестра Шура та дружина. Мама, бо подарувала йому життя. Бабуся, бо казками, народними піснями, молитвою, любов’ю замінила Олесеві матір. Сестра, бо лікувала не тільки Олеся, а й всіх молитвою і словом. Дружина, Валентина Данилівна (Мала) Гончар, — мужня жінка, вона ніколи не скиглина, ніколи не жаліла себе, в неї «ніколи нічого не болить», була сильною особистістю, за що й припала до серця юного письменника. 

Найприкріший факт: на 50-річний ювілей Олесь Гончар отримував не слова привітання і подарунки, а погром його славетного «Собору» Саме багатостраждальний «Собор», як не дивно, пришвидшив одержання селянами паспортів. 

Перше відображення трагедії Голодомору в радянській художній прозі – не повість «Марія» Уласа Самчука, як донині вважали, а «Стокозове поле» 23-річного Гончара! 

 Олесь Гончар вів свій «Щоденник», у якому записував всі свої потаємні секрети. 

Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/oles-gonchar-tsikavi-fakti/ 

С Международным днем детской книги! Праздник, приуроченный ко дню рождения всемирно известного датского сказочника Ганса Христиана Андерсена, отмечается вот уже больше пятидесяти лет. Его инициатором в 1967 году стала немецкая писательница Йелле Лепман, а основателем — Международный совет по детской и юношеской литературе.

1 апреля исполнилось 209 лет со дня рождения Николая Гоголя «Ничего не может быть приятнее, как жить в уединении, наслаждаться зрелищем природы и почитать иногда какую-нибудь книгу», — однажды изрек классик русской литературы.

Николай Гоголь родился в Сорочинцах Полтавской губернии в семье артиста домашнего театра. Именно сценическая деятельность отца, также создававшего пьесы, определила интересы будущего писателя. Гоголь служил в Санкт-Петербурге чиновником, пробовал устроиться в театр актером. Но карьера артиста не ладилась, служба не приносила удовольствия — молодой человек решил всецело посвятить себя писательству. Еще во время обучения юриспруденции в Нежинской гимназии, Гоголь пробовал писать элегические стихотворения, трагедии, исторические поэмы и повести. Первые серьезные литературные шаги сделал в девятнадцать лет — опубликовал стих «Италия» и поэму «Ганц Кюхельгартен». Но известность ему подарил «Басаврюк», позже переработанный в «Вечер накануне Ивана Купала». Почувствовав признание публики, писатель создал известные произведения «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Нос» и «Тарас Бульба». В двадцать шесть лет Гоголь взялся за написание легендарного «Ревизора», сюжет которого ему подсказал Пушкин. Спустя год пьеса с успехом отгремела на сцене Александрийского театра. Примечательно, что идею культовых «Мертвых душ» ему тоже подбросил Александр Сергеевич. Дважды под влиянием душевного кризиса Гоголь сжигал второй том поэмы. Причем второй раз — за десять дней до своей смерти. Среди других ярких произведений автора — «Ночь перед Рождеством», «Майская ночь», «Сорочинская ярмарка», «Страшная месть», «Шинель» и другие.

30 марта исполняется 175 лет со дня рождения Константина Станюковича
Русский писатель, известный своими книгами о жизни военно-морского флота, Константин Станюкович родился в Севастополе в семье коменданта местного порта и военного губернатора. В одиннадцать лет во время обороны Севастополя исполнял обязанности курьера при отце. Обучался в Пажеском и Морском кадетском корпусах Петербурга. Вопреки желанию папы принял решение не продолжать карьеру моряка. Однако строгий родитель не согласился с мнением сына и силой отправил его на три года в кругосветное плавание, о котором позже Станюкович рассказал в повести «Вокруг света на «Коршуне». В двадцать один год, полностью порвав отношения с отцом и отказавшись от наследства, молодой человек все-таки ушел в отставку с производством в чин лейтенанта. Работал народным учителем в селе. Служил на железной дороге, в обществе взаимного поземельного кредита и в управлении пароходством. Занимал пост соредактора, а затем стал собственником журнала «Дело». Редактировал издание «Русское богатство». Еще в шестнадцать лет Станюкович впервые появился в журнале «Северный цветок». Но литературная известность к нему пришла после двадцати пяти — благодаря публикации нескольких рассказов и романов в журнале «Дело». Первые морские сочинения — повесть «Василий Иванович» и рассказ «Беглец — писатель создал в ссылке в Сибири. Среди других известных произведений Станюковича — «Два брата», «Омут», «В далекие края», «Бесшабашный», «Маленькие моряки», «Беспокойный адмирал», «Похождения одного матроса» и прочие.

29 марта  празднует день рождения Ю Несбё



«Люди боятся того, чего не знают. И ненавидят то, чего боятся». Автор фразы — известный норвежский писатель Ю Несбё, которому 29 марта исполнилось пятьдесят восемь лет. Родился он в Осло в семье библиотекарши. Чтением интересовался с детства. В юности играл за местный футбольный клуб, но после серьезной травмы колена покончил со спортивной карьерой. Из-за плохой успеваемости в школе Несбё не смог поступить в университет и отправился в армию. Но после, подтянув знания, все-таки окончил Норвежскую школу экономики и бизнес-администрирования. Трудился брокером, финансовым аналитиком и журналистом. Основал музыкальную группу Di Derre, альбом Jenter & sånn которой два года спустя занял первое место в Норвегии по продажам. В тридцать семь лет Ю Несбё опубликовал свою первую книгу под названием «Нетопырь». Впоследствии она легла в основу известного детективного цикла об инспекторе Харри Холе. Среди других успешных работ писателя — серии «Кровь на снегу» и «Доктор Проктор и все-все-все», а также романы «Охотники за головами» и «Сын».

В последнюю субботу марта ( 24 марта 2018 года) во всем мире пройдет экологическая акция – Час Земли.

Час Земли – международная акция, организованная Всемирным фондом дикой природы призывает людей, организации и коммерческие учреждения выключить необязательный свет и электрические устройства на один час, с 8.30 до 9.30 вечера, как символ их приверженности к сохранению планеты.

Акция направлена на то, чтобы привлечь внимание к экологическим проблемам нашей планеты. Каждый житель земли может сделать свой, пусть небольшой, посильный вклад в дело защиты окружающей среды – достаточно выключить все электрические приборы на один час и провести один час без электричества.

Впервые мероприятие было организовано Всемирным фондом природы Австралии и изданием The Sydney Morning Herald в 2007 году, и получило мировую поддержку в 2008 году. Украина присоединилась к мероприятию в 2009 году.

Час Земли стартовал в Сиднее, Австралия, в 2007 году. В этом событии участвовали 2,2 миллиона домов и предприятий, они выключили свои огни в течение одного часа, чтобы продемонстрировать свою позицию в отношении изменения климата.

Спустя год акция Час Земли стала глобальным движением с более чем 100 миллионами людей в 35 странах. Достопримечательности, такие как, мост Харбор-Бридж в Сиднее, Си-Эн Тауэр в Торонто, мост Золотые Ворота в Сан-Франциско, и Колизей Рима, все стояли в темноте в Час Земли. В марте 2009 года акция Час Земли стала самой массовой в истории человечества – по оценкам WWF, к ней присоединилось более миллиарда жителей планеты. Час Земли 2011 года объединил уже около 2 млрд. участников в 135 странах мира. С тех пор действие все более набирает обороты, и в нем участвует все больше людей, городов и стран.

В Украине к кампании присоединились более 50 городов и поселков, в том числе Киев, Одесса, Львов, Харьков, Полтава и другие.

На сегодняшний день Час Земли является самой массовой общественной акцией в истории человечества.

Известный украинский писатель, также хорошо известный под псевдонимом Генри Лайон Олди, 23 марта отметил пятьдесят пять лет.









Олег Ладыженский родился в Харькове. Окончил Харьковский институт культуры по специальности «Режиссер театра». Имеет черный пояс II дан по Годзю-Рю. Является судьей международной категории. Преподает в школе карате. Работает режиссером театра-студии «Пеликан». В двадцать семь лет Ладыженский вместе с украинским писателем Дмитрием Громовым под псевдонимом Генри Лайон Олди выпустил рассказ «Кино до гроба и…». Фамилия вымышленного автора составлена из первых двух букв имен товарищей — ОЛег и ДИма. А инициалы соответствуют первым буквам их фамилий в алфавитном порядке. Из-под пера творческого тандема вышли успешные фантастические серии «Хенингский цикл», «Ахейский цикл», «Кабирский цикл», «Бездна Голодных глаз», «Ойкумена», Tribute и другие. Также под именем главной героини повести «Дайте им умереть» Ладыженский выпускает стихотворения. Ниру Бобовай пишет рифмы как в качестве эпиграфов к произведениям и их главам, так и для отдельно изданных сборников. Кроме того, в сорок четыре года автор стал печататься и под своим настоящим именем — издательство Эксмо опубликовало его сборник стихов «Мост над океаном».

«…Поэзия — это живопись, которую слышат…»
Леонардо да Винчи (1452-1519)

Всемирный день поэзии ежегодно отмечается 21 марта. Поэзия — это, наверное, одно из самых гениальных достижений человечества. Изливать свои чувства в стихотворной форме, запечатлевать в рифме свое мироощущение, мечтать о будущем и вспоминать прошлое, одновременно обращаясь к миллионам и оставаясь при этом наедине с собой, — на это способна только поэзия, величайшее из искусств, созданных человеком.

Не многие становятся великими и известными поэтами, но многие хотя бы раз в жизни пытались сочинять стихи. Ведь большинству людей далеко не чужды те «прекрасные порывы души», которые и побуждают человека взять ручку, листок бумаги и начать творить.

Волшебная сила поэтического слова способна оказать огромное влияние на любого человека. Давайте вспомним о том, что первыми стихами, которые слышал в своей жизни каждый человек, были слова колыбельной песни. Это поистине самая светлая и прекрасная поэзия.

ИСТОРИЯ ВСЕМИРНОГО ДНЯ ПОЭЗИИ

Впервые с инициативой учреждения праздника выступила американская поэтесса Теса Уэбб еще в середине 30-х годов 20-го века. Она предложила отмечать Международный день поэзии 15 октября, в честь даты рождения знаменитого поэта и философа Вергилия. Надо заметить, что её предложение нашло положительный отклик в сердцах многих людей: к 1951 году 15-го октября Национальный день поэзии праздновали не только в 38 штатах США, но и в европейских странах. Торжества имели неофициальный характер, да и дата их проведения никак не была зафиксирована в календаре памятных дней.

Только 15 ноября 1999 года ЮНЕСКО, на 30-й конференции, приняла резолюцию об учреждении международного дня, который должен был «вдохнуть вторую жизнь» в мировое поэтическое движение. В первый раз праздник отмечали 21 марта в 2000 году, в Париже, именно там находится штаб-квартира ЮНЕСКО.

Дата — 21 марта, день весеннего равноденствия в северном полушарии, была выбрана как символ обновления природы и творческого характера человеческого духа.

Главной целью международного дня поэзии было подчеркнуть то величайшее значение, которое играет литература в культурной жизни современного общества, объединить поэтов всего мира и дать им право и возможность заявить о себе!

Відомому українському письменникові Юрію Мушкетику сьогодні виповнилося вісімдесят дев'ять років. Народився Юрій Мушкетик у селі Вертіївка (нині — Чернігівська область) в родині сільських активістів. У двадцять чотири роки закінчив філологічний факультет Київського держуніверситету імені Т. Г. Шевченка, а через три роки — аспірантуру на кафедрі української літератури. Обіймав посаду головного редактора літературно-мистецького і громадсько-політичного щомісячного журналу «Дніпро». Керував Національною спілкою письменників України. Був заступником голови Комітету з державних премій імені Т. Г. Шевченка.

 Літературний дебют Ю. Мушкетика припадає на 1954р., коли «Радянський письменник» опублікував його перший твір — повість «Семен Палій». Тоді ж вона вийшла друком у перекладі російською мовою в журналі «Дружба народов» і окремим виданням у видавництві «Молодая гвардия». Повість була прихильно зустрінута критикою і читачем. Однак і в композиції твору, і в обрисовці персонажів ще відчувалась недосвідченість автора. Згодом Ю. Мушкетик істотно доробить повість — новий її варіант опубліковано в двотомнику його творів («Дніпро», 1979).

Письменницька недосвідченість деякою мірою позначилася і на історичному романі «Гайдамаки» (1957).        Серед факторів, які сприяли зверненню письменника до сучасності, її «гарячої» проблематики, значну роль відіграла його тривала редакційно-журналістська робота (починаючи з 1956р., він упродовж двох десятків літ працює в редакції журналу «Дніпро» — відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором).        Першим його кроком на тому полі став роман «Серце і камінь» (1962). А наступні твори — передусім роман «Крапля крові» (1964), почасти й «Останній острів» (1969), збірка новел «Зеленеє жито» (1965), повість «День пролітає над нами» (1967) — визначили основну лінію подальшого творчого розвитку письменника.        Цікавим свідченням дальшого творчого поступу є одна з пізніших повістей Ю. Мушкетика «Старий у задумі» (1974).        Досить незвичні для Ю. Мушкетика фантастично-пригодницька повість «З'їж серце лева» (1972), адресована в основному юному читачеві, та художньо-документальна — «На круті гори» (1976). В першій — печерні леви, мамонти, низка пригод, що трапляються з нашими далекими пращурами десь у часи середнього палеоліту, і їхня боротьба за те, щоб стати людьми, їхнє людське самоусвідомлення. В другій мовиться про видатного вченого В. М. Глушкова.        Новим витком у розвиткові таланту Ю. Мушкетика стали романи й повісті 70 — 80-х років — «Жорстоке милосердя» (1973), «Біла тінь» (1977), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1982), «Рубіж» (1984), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985), «Яса» (1987).

8 Березня міжнародний жіночий день

Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови — день 21 лютого, прийнятий на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі. Міжнародний день рідної мови був встановлений з метою вшанування пам'яті загиблих захисників бенгальської мови в Республіці Бангладеш, де 21 лютого 1952 року з нечуваною жорстокістю розстріляли студентів-демонстрантів.

Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила, що щорічно, починаючи з лютого 2000 року, відзначатиметься Міжнародний день рідної мови.

Відзначенням цього дня ЮНЕСКО хотіло привернути світову прогресивну спільноту до безправного становища багатьох поневолених народів, у яких гнобителі намагаються відібрати рідну мову. Проте саме вона є основною ознакою нації, бо формує національний менталітет, є живим свідком історії народу, зберігає його культурні здобутки, є визначальним чинником життя людини і суспільства.

Зараз у світі люди говорять на 6 000 мов, і приблизно половина з них під загрозою зникнення.

14 февраля — Международный день книгодарения!

 Основали праздник семь лет назад две американские энтузиастки и любительницы литературы — библиотекарь Эми Броадмур и блогер Зои Тофт. Инициатива оказалась настолько заразительной, что сегодня Международный день книгодарения официально отмечается в тридцати пяти странах! Основной его посыл — привить интерес к чтению детям и напомнить о прекрасном взрослым.

Афганістан – і біль, і смуток, чиєсь обірване життя

На передодні  дня  виводу військ із Афганістану 13 лютого 2018 року  бібліотека філія м- ну « Дружба» спільно з ЗОШ№7  вже традиційно зустрічали  своїх давніх друзів, наставників, ветеранів афганської війни, щоб торкнутися сторінок пам’яті.

Почесними гостями були ПОЛЯНСЬКИЙ Іван Петрович -голова міської організації Української Об’єднаної Спілки ветеранів і інвалідів  Афганістану, учасники бойових дій в Афганістані, гвардії старший прапорщик, кавалер ордена «Червоної зірки» і медалі «За бойові заслуги»
ШВИДКІН ВІКТОР ЛЕОНТІЙОВИЧ- Заступник голови міської організації Української  Обєднаної Спілки ветеранів і інвалідів  Афганістану, учасник бойових дій в Афганістані, підполковник запасу, кавалер медалі «За бойові заслуги».
Крилова Ольга Олексіївна сестра – близнючка  загиблого в Афганістані  Карманова Олександра Олексійовича. 
Що спонукає нас до згадки про цю криваву і нікому непотрібну війну?А спонукає пам’ять… Пам’ять про тисячі життів українців, що згасли в далекій гірській країні. Разом із ними пішло в небуття чиєсь кохання. Разом із ними загинули їх ненароджені діти. У круговерті сьогоднішніх нелегких буднів не забуваймо про найсвятіше: пам’ять потрібна не мертвим – пам’ять потрібна  нам живим. Потрібна для того, щоб на вірності обов’язку виховувати молоде покоління.
Сьогодні ветерани – афганці  прийшли до нас, відгукнулись на наше запрошення. Вони не ніжилися в юні роки у пуховиках,не засиджувалися допізна на вечірках, а зі зброєю в руках захищали себе і своїх товаришів від лютої, невблаганної смерті. Усі вони - справжні герої. І ми можемо тільки пишатися, що знаємо їх особисто. Спасибі,що вони є!
Щира вдячність за  співпрацю, за підтримку,за небайдужість усім , хто допомагав готувати зустріч. 

«Святий отче, Миколай!

Мою хату не минай!

Подаруй мені потіху

І торбинку, повну сміху

І здоров’я для родини,

Красну долю для Вкраїни!»

Ось уже майже і сплинув – де повільніше, де швидше – ще один рік. Черговий рік сподівань, випробувань, звершень.

Якось непомітно – за клопотами та справами – підійшов день, який починає цілу низку найулюбленіших свят – День Святого Миколая-Чудотворця. День, який поєднав у собі одне з найголовніших православних свят та свято казки, чуда, звершення бажань.

  День Святого Миколая є особливо бажаним дитячим святом, яке приносить відчуття передноворічної атмосфери і всілякі приємні сюрпризи.

Бібліотекарі   бібліотеки – філії мікрорайону « Дружба» Чугуївської ЦБС теж вирішили подарувати дітям радість, веселий настрій, допомогти повірити в чудо, в здійснення бажань і мрій.

В просторому, казково-новорічному залі зібралися учні 10 класу  загальноосвітньої школи №7 разом з класним керівником Сокрут Алою Миколаївною.

Під час розважальної програми  бібліотекарями були запропоновані інтелектуальні ігри, конкурси,  театралізовані міні вистави.  А на завершення свята на втіху дітям Святий Миколай роздав солодкі подарунки.

Колектив бібліотеки щиро вдячний міському голові за солодощі та  привітання з Днем Святого Миколая усім присутнім.